Невдовзі в’їхали в
Рахів. Спочатку відвідав два веломагазина і знову не знайшов потрібного ключа. Хоча слід зазначити, що стук в підшипниках став досить не частим явищем, напевне іржа потроху обтерлась.
В мене було заготовано декілька варіантів житла. На цей раз до його вибору ми підійшли більш відповідально та прискіпливо. Завітавши до пари готелів та одного пансіонату, рушили в гостинний дім
«Смерекова хата». Тут нам сподобалось більше всього: будинок із зрубу, привітній хазяїн, відразу за садибою ліс. Пан
Василь, власник
«СХ», запропонував на вибір декілька номерів за різною ціною та якістю. На розвідку пішла Кохана. Вибрала найкращій i найдорожчий номер. Але він того вартував. Все із дерева, гаряча вода, душова кабінка, електричний обігрівач. Пан
Василь виявився обізнаною в велосипедних справах людиною. Саме він нам повідомив, що тиждень тому в
Рахові проводився вело марафон. Як згодом я дізнався, марафон називався
«Стежками опришків».
Вечір вирішили провести оглядаючи місто пішки та відвідавши місцеві заклади загального харчування.



Весь
Рахів можна обійти менш ніж за годину. Маленьке затишне містечко. Повечеряли в кафе
«На веранді». Нам сподобалось, що кафе мало імпровізовану бібліотеку, ми вибрали велику елюстровану енциклопедію незвичайних тварин на польській мові. За вечерею вирішили наступний день провести катаючись в околицях
Рахіва без баулів.