МТБ Донецк

На відміну від Одеського аналога, тут напрямок відповідає дійсності.



Біля географічного центру Європи знаходиться «вікно в Європу» - залізничний міст, що проходить над Тисою. Саме так його прозвали 120 років тому.









Нещодавно дізнався, що була принята концепція про відновлення руху через цей міст аж до Трансільванії і далі до інших Європейських міст.

Пообідавши, продовжили рух вверх проти течії вздовж Тиси.

За Костилівкою Тиса робить два оберти на 180 градусів, утворюючи красиве русло.









На одній із гір доречно виглядає церква.





Далі нас чекав невеличкий сюрприз – добрий асфальт та міцно облаштований берег ріки. Завіяло Європою із «вікна».

Невдовзі в’їхали в Рахів. Спочатку відвідав два веломагазина і знову не знайшов потрібного ключа. Хоча слід зазначити, що стук в підшипниках став досить не частим явищем, напевне іржа потроху обтерлась.

В мене було заготовано декілька варіантів житла. На цей раз до його вибору ми підійшли більш відповідально та прискіпливо. Завітавши до пари готелів та одного пансіонату, рушили в гостинний дім «Смерекова хата». Тут нам сподобалось більше всього: будинок із зрубу, привітній хазяїн, відразу за садибою ліс. Пан Василь, власник «СХ», запропонував на вибір декілька номерів за різною ціною та якістю. На розвідку пішла Кохана. Вибрала найкращій i найдорожчий номер. Але він того вартував. Все із дерева, гаряча вода, душова кабінка, електричний обігрівач. Пан Василь виявився обізнаною в велосипедних справах людиною. Саме він нам повідомив, що тиждень тому в Рахові проводився вело марафон. Як згодом я дізнався, марафон називався «Стежками опришків».

Вечір вирішили провести оглядаючи місто пішки та відвідавши місцеві заклади загального харчування.








Весь Рахів можна обійти менш ніж за годину. Маленьке затишне містечко. Повечеряли в кафе «На веранді». Нам сподобалось, що кафе мало імпровізовану бібліотеку, ми вибрали велику елюстровану енциклопедію незвичайних тварин на польській мові. За вечерею вирішили наступний день провести катаючись в околицях Рахіва без баулів.

Ти ба, як відремонтували головний міст у Рахові.
Я його Півтори роки тому пам`ятаю, як роздовбану ділянку шляху, по якій ледве переповзали вантажівки з румунськими номерами

Та й кольору він був, меньш патріотичного

А марафон, дійсно дуже знатний, Я жалію, що не мав можливості відвідати його цього року...

qweer писал(а):А марафон, дійсно дуже знатний, Я жалію, що не мав можливості відвідати його цього року...

Маєш рацію! Наступний день ми каталися частково маршрутом марафону і, не повіриш, теж згадував вас. Мені здавалося, що це дуже особливе місце для марафону. Дуже доречне. Тому, хто бажає випробувати себе на міцність – бути обов’язково!

День 6 – Стежками опришків.

День почався дуже добре. За вікном сяяло сонечко, небо було чистим, з гір опускався туман.



Поснідали, домовились про те, що ми залишимось ще на одну ніч, та рушили в сторону сучасного вело магазина. Асортимент, м’яко кажучи, не великий, але мені вдалося знайти більш-менш підходящі колодки для гальмів. Хазяїн магазину має гаража у сусідньому дворі, тому саме там зробили апгрейд. Ефект був відносний – гальма почали працювати десь на відсотків 30%. Для гір це вже не мало.

Щоб піднятись на потрібну нам гору, рушили трохи на захід, де починався підйом по старенькій дорозі.
Спочатку зустріли відкритий театральний майданчик. Відразу згадалось дитинство та піонерські табори.



Далі ми звернули в ліс, аби зробити шлях дещо коротшим. Тут я провтикав потрібний нам поворот, тому в деяких місцях градієнт був важкий навіть для людей без баулів.

Але врешті вийшовши з лісу на потрібну дорогу, нам почали відкриватися чудові краєвиди!

Замечательно пишешь, Володя! Отличный отчет, фотки - супер!

Ты блог случайно не ведешь?

Піднявшись на 50 метрів вище, краєвид став майже божественним! Що значить бути ближче до неба.











І хоча фото можуть частково передати навколишню красу, проте не можна передати запах весни, який живе в Карпатах 9 місяців на рік.

Зробивши декілька кадрів трохи зависли, хапаючи насолоду від гір.

Далі дорога була розбита, тому постійно трясло, що дуже змучувало. Анестезією була навколишня краса. В такі хвилини дуже часто згадуєш приємні миттєвості попередніх мандрів.

Зустріли декілька хаток, та сімей, що заготовляли сіно.

Добравшись до першої вершини, зустріли двох хлопців велосипедистів з Києва, які відпочивали. Їхньою метою було подолання маршруту марафону. Вгледівши в нас багажники, іронічно постібались з нас. Ми вдали з себе вело лузерів, яким дуже далеко до таких крутих байкерів і рушили потроху далі.

Тут же закінчилась стара воєнна дорога.



Вид з хребта на західну гряду гір.

Просто класс! Вот это природа!!!!

Рушили по хребту по ґрунтовці. Майже весь час рухались у лісі, тому оглядати краєвиди не мали змоги.





В лісі прохолодно, дуже сиро, багато калюж. Одного разу прийшлось знайти альтернативний шлях, аби не лізти в багнюку. Я пішов на розвідку. Знайшовши добру дорогу, доповів дружині. Доповів в рацію, тому повертатися не довелося. Дуже зручна річ! Часом нам доводилось їхати по вузьким стежкам поміж калюж. Часом доводилось переносити велосипеди на собі. Весь цей час я намагався уявити, як себе поводили учасники марафону. Думаю їм було дуже не просто. Справжні відчайдухи.

Дорога по хребту весь час то вниз, то в гору. Вийшли з лісу приблизно через 4 кілометри. Вгледівши велику антену на одній з вершин, вирішили доїхати до неї і там пообідати. На шляху зустріли пагорби, що потопали в яфині та брусниці. Нарешті, добралися!





Десь з пів години зі сторони ми були схожі на різнокольорових кізочок, що паслись. Зарядившись вітамінами гірських ягід, проїхали поворот на вершину, та рушили далі вздовж. Час від часу з’являлись малесенькі струмочки.

Західна сторона Свідовецького хребта була просто божественна. Я не буду вдавати з себе талановитого автора, намагаючись описати красу навколо. Лише декілька фото і мої гарячі запевнення обов’язково відвідати цю місцевість!

Тут же просто на траві організували обід зі свіженьким чаєм! Насолода!!! На відпочинок відвели майже півтори години аби якомога більше побути на одинці з природою.





Часу залишалось зовсім небагато, сонце невблаганно хилилось до небосхилу, тому ми піднялись на найближчу вершину аби мати змогу охопити зором і західну і східну гряду гір.



Терентин




Говерла

Дорога на Драгобрат.






Тут би провести ніч в наметі!!!

Дуже не хотілось повертатися вниз до людей.







На зворотному шляху зустріли захід сонця.

Нас очікувала важка, розбита дорога вниз. Намагалися їхати по узбіччю. Зустріли великого птаха за вечерєю.













Чим далі вниз, тим круче градієнт. Ми обрали шлях не серпентином, а по стежинці. Було дуже круто!!! І буквально і в переносному сенсі. Градієнт часом доходив до 20% та навіть більше. Доводилось майже сідати на багажник, аби не улетіти через руль. Драйв, шо ще сказати. Я дуже переживав за кохану дружину, але здається екстрім так захопив її, що вона навіть забула про якість гальм. Так і хочеться сказати «дівчинка без гальмів!» (сподіваюсь вона цього не прочитає). Коротше кажучи, ділянка для поціновувачів даунхілу.

Вже в темряві в’їхали в Рахів. Поки я робив покупки в магазині, дружина зустріла тих хлопців з перевалу. Вони вже в громадському відпочивали. Зі слів дружини, хлопці теж були вражені спуском і фактом, що ми саме цим шляхом спускалися.

Останньою гарною «каплею» і чудовим закінченням дня стало улюблене пиво.



День пройшов занадто добре, подарував багато позитивних емоцій та вражень на майбутнє. Кататися горами на легкі дуже приємно. У нас був варіант пройти хребтом до Драгобрата. В принципі задача досить реальна, але по такій дорогі дуже змучились би і в якийсь час перестали б отримувати задоволення. В мене є один великий план подібного формату і цей день лише переконав мене в раціональності такого формату.